Якось ми зібралися з чоловіком та двома дітьми поїхати на відпочинок. Моя двоюрідна сестра проживає біля моря та я домовилась з нею, що ми до неї приїдемо. Богдана погодилась. Я не сказала на який час ми приїжджаємо.
В день нашого приїзду сестра зустріла нас радісно, ми сіли за стіл, привітно розмовляли, згодом нас поклали спати на надувному матраці, а наступного дня ми всі дружно ходили купатися.+
Ввечері сіли вечеряти та я сказала Богдані, що ми плануємо відпочивати два тижні. Сестра запитала де ми плануємо зупинитися, я відповіла, що у них.
– Як це у нас? – здивовано запитала Богдана, – у нас однокімнатна квартира. Для двох тут місця якраз нормально, але для шістьох – мало. Дітям потрібний простір. Он вони вже усі шпалери мені помалювали, ти ж не будеш мені їх переклеювати. Давай я тобі допоможу знайти житло? Так буде комфортніше і нам, і вам.
– Але ж винаймати житло дорого, тим більше впродовж такого часу, як два тижні. Невже ти не можеш прийняти нас як родичка?
– Знаєш, не можу, тим більше, що ти не попередила мене, що плануєш так довго гостювати. Я думала, що мова йде про декілька днів, але два тижні – це занадто.
– Ну хоч переночувати сьогодні можна?
– Так, звичайно.
Ми переночували та не знали, що робити далі. Такого ми не планували та не очікували. Поїхали з дітьми на вокзал. Я зателефонувала до мами з надією, що вона вплине на Богдану. Поки сиділи на вокзалі я поцікавилась цінами на оренду житла. Так вони просто космос. Заплативши за оренду, можна залишитися голодним. То навіщо такий відпочинок?
Згодом мама перетелефонувала та сказала, що їй не вдалося вплинути на сестру та вона стоїть на своєму. Не розумію Богдану. От якби я була на її місці, то потерпіла б. А, може і їй колись знадобиться моя допомога, то я так само вчиню, як і вона вчинила зі мною. Теж мені родинні зв’язки. Родичі так себе не поводять.
Довелося нам їхати додому.
А ви як думаєте, хто в цій ситуації має рацію та як би ви вчинили, бувши на місці Богдани?